Осінь як старість, зима - як смерть

Почалась улюблена пора - коли моросить дощик, вранці чорний асфальт вкриває жовте листя. Дерева поступовло жовтіють - немов сивіють, потроху так, як людина - спокатку кілька жовтих листочків, потім більше і вже скоро вся крона набуває жовтизни-сивини. І усім стає сумно. Просто людина дивиться на це все і співвідность себе з природою, яка готується померти, чи то пак перейти в інший стан. Адже дерева не вмирають на зиму, а засинають. А людина не знає, що з нею буде після смерті, здебільшого вірить в небуття, а не в чергове перевтілення. А що таке небуття, як це? От і тривожиться. Від тривоги єдині ліки - надія. Сподівання на те, що за осінню прийде зима, а вона теж має свої переваги, а потім і весна - і нове коло життя, перевтілень, сподівань...